Трохи історії..

6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України". Тому саме ця дата увійшла в історію сучасної Української держави як День Збройних Сил України. Прийняття цих законів, а згодом пакету документів з військових питань, які визначили воєнну політику держави на далеку перспективу, було своєчасним кроком.

Після розпаду Радянського Союзу та проголошення у 1991 році своєї незалежності Україна успадкувала одне з найбільших угруповань військ не тільки на постсоціалістичному просторі, а й в усій Європі. На її території дислокувались чотири загальновійськових і одна танкова армії, чотири повітряні армії, один армійський і три корпуси Протиповітряної оборони, Чорноморський флот. До всього ж, Україна мала стратегічні ядерні сили, до яких входила 43 ракетна армія та важкі бомбардувальні дивізії.

Арсенал такого угруповання складав 6,5 тисяч танків, більше 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1500 бойових літаків, понад 1600 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет. Особовий склад нарахував близько 780 тисяч чоловік. Утримання на своїй території могутньої військової сили, призначенням якої було ведення стратегічних наступальних операцій, не відповідало миролюбивому зовнішньополітичному курсу молодої держави, її позаблоковому статусу та оборонному характеру Воєнної доктрини.

Тому першочерговими завданнями Міністерства оборони України постало скорочення військових формувань і техніки до необхідного рівня, приведення їх організаційно-штатної структури та дислокації у відповідність до нових умов, розробка програми будівництва Збройних Сил України. Безпрецедентним стало рішенням держави про без`ядерний статус та ліквідацію в односторонньому порядку ядерного потенціалу. Одночасно скорочувались і звичайні озброєння. Ці заходи проводились відповідно з міжнародними договорами та під міжнародним контролем.

У листопаді 1995 року Україна виконала свої зобов`язання і привела граничний рівень техніки та озброєння у відповідність з положеннями Договору про звичайні Збройні Сили та озброєння у Європі. З перших місяців формування українського війська в Міністерстві оборони та Генеральному штабі проводилась кропітка робота по створенню моделі Збройних Сил, яка б відповідала вимогам сьогодення. 

Враховуючи досвід країн НАТО у підходах щодо структурної побудови сучасної армії, фахівцями Генерального штабу було ініційовано перехід Збройних Сил України до тривидової структури і створення у складі Збройних Сил нових міжвидових структур. Зокрема, Передових сил оборони (Стратегічних неядерних сил стримування, Об’єднання сил швидкого реагування та Сил спеціальних операцій), Основних сил оборони та Стратегічних резервів. Це рішення сприяло підвищенню загального рівня підготовки Збройних Сил України та їх готовності до виконання покладених на них завдань оборони. Оптимізовано структуру Збройних Сил України. Здійснено перехід від дивізійно-полкової до бригадно-батальйонної структури в Сухопутних військах, від корпусно-дивізійної до корпусно-авіабазної у Військово-Повітряних Силах. Співвідношення між цивільним і військовим персоналом у сучасній українській армії складає 76% до 24%. Завершено перехід до комплектування основних керівних посад Міноборони переважно цивільним персоналом. Розпочато формування нового органу – Об’єднаного оперативного командування. До кінця 2006 року буде сформовано його перший підрозділ – Центр миротворчих операцій.

Зараз Збройні Сили України готові перейти до більш системного та високого рівня функціонування – до плану дій щодо набуття членства в НАТО. Така робота вже проведена. Процеси реформування Збройних Сил знайшли своє відображення в проекті Плану дій щодо членства України в НАТО, розробленому в межах компетенції Міністерства оборони. Відбулося наближення кількісно-якісних характеристик підрозділів Об’єднаних сил швидкого реагування до стандартів армій країн-членів НАТО. На їхнє фінансування заплановано у півтора рази більше коштів (23,3 мільярда гривень), ніж на Основні сили оборони (15,8 мільярда гривень).