Село Чорногородка утворилося ще в Х столітті. «І наречено ім′я йому Чернєв…», - так написано в «Літописі Руському». Тут воно згадується як Чернів, засноване за князювання Володимира Святославича одночасно з Васильковом, приблизна дата – 993 рік. Ці населені пункти були побудовані для захисту Київської Русі від печенігів.

    Історичні джерела твердять, що назва села Чорногородка походить від чорних клобуків, або чорноризців, які заселяли нашу місцевість до слов′ян.

    Наш письменник-земляк Іван Федорович Куштенко у книзі «То чи й справді наша, українська мати… баба?» стверджує: щоб зрозуміти назву села Чорногородки, треба зробити екскурс в історію до нашої ери, коли на землях, що нині звуться Україною, жили індо-арійські племена.

    Існує й легенда про Чорного лебедя, який після битви з Білим лебедем оселився на землі, де зараз розташована Чорногородка.

    Є й інша версія. Жителі переказують, що назва села походить від чорних смоляних стовпів, які ставили козаки, щоб запалювати вгорі смолу для передачі сигналів про напад ворога. Такі стовпи нібито були на території сучасної ферми, що знаходиться в центрі села.

    Та фактичним «свідком» є залишки Чорної гори, від якої, ймовірно, походить назва села. На цій горі вперше виникло поселення, як розповів старожил села Логвиненко Іван Федорович. Тут вперше поселився його прапрадід. Гора ця знаходилась на місці, де зараз проходить дорога, яка веде до мосту через річку Ірпінь. Зліва на горі розташований будинок Логвиненка Івана Федоровича.

    В ХVІІ столітті, за дослідженням історика Кучери П. П., на острові посеред річки Ірпінь стояв замок, котрий був відмічений на карті французького інженера Боплана.

    У 1240 році, ймовірно, Чернів, як і Бишів та Васильків, було зруйновано монголо-татарами. В лісі на хуторі Слобода є так звана татарська дорога, по якій, за переказами, йшли монголо-татари.

    Для захисту від ворогів в той час будувались Змійові вали. Такий вал проходив через Чорногородку від річки Лупи до Яблунівки.

    В XIV столітті, коли Україна була під владою Литви, Чернів належав до володінь сина литовського князя Ольгерда - Володимира та його нащадків.

    Згодом Чорногородка, як і вся Україна, попадає під владу Польщі. В час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657р.р. під проводом Богдана Хмельницького універсалом Богдана Хмельницького село Чорногородка було передане Київському Братському монастирю.

    Подальша доля Чорногородки пов′язана з Фастовом, котрий став центром нової хвилі визволної боротьби на Правобережжі. ЇЇ очолив народний герой Семен Пилипович Гурко (Палій). В цей час в Чорногородці було відбудоване укріплення, відоме під назвою «Палієве замковище».

    У ХVІІІ столітті на Україні проходив могутній визвольний рух, відомий під назвою Гайдамаччина. Значні гайдамацькі повстання відбувалися у 1734 – 1750р.р., 1768р. В Поірпінні діяв загін гайдамаків, очолюваний Лазарем Таранцем. Про це написали письменники-земляки Петро Сиченко та Віталій Кулаковський у книзі «Ріки виходять з берегів». Згадується у с. Чорногородка повстання проти арендаря Зубрицького, організоване гайдамаками

     У 1784 р. в селі була збудована церква в ім′я Різдва Пресвятої Богородиці, яка була закрита в 30-х роках, а будівля реконструйована в сільський клуб, внаслідок чого було знищено частину будівлі разом із куполами та дзвіницею. В 90-х роках ХХ століття церкву  відновили, та архітектурну споруду у первозданному вигляді відновити не вдалося.

     У 1864 р. в Чорногородці жителів було: православних – 930, католиків – 170.

    Школа в селі Чорногородка була заснована в 1860 році настоятелем місцевої Іоано - Богословської церкви священиком о. Олексієм Григоровичем Гіричем. Саме цього року священик і був призначений до парафії села Чорногородки. Судячи з документальних даних, засновник приходської школи був дбайливим пастирем. За старанну пастирську та освітню діяльність священик був нагороджений набедреником від імені київського митрополита Арсенія (Москвіна), а також був призначений благочинним  - керівником церковно-адміністративної  округи. Засновник школи відав цим навчальним закладом довгих 28 років – майже третину століття.

     З 1888 р. керівником школи став новий молодий священик о. Петро Якович Жигаловський і відав школою 13 років.

     З 1901 р. став завідувати школою  священник о. Євгеній Петрович Шулькевич. За його керівництва школа також зростала.

     Останнім дореволюційним наставником місцевого парафіяльного навчального закладу був о. Христофор Євгенович Шулькевич – син попереднього настоятеля місцевого приходу.

     Останні дореволюційні роки школа перебувала в оселі місцевого мешканця селянина М. Шведа.

     Матеріальне утримання школи зростало – станом на 1914 р. миряни асигновували на шкільні потреби 100 крб. від усієї громади, а Київська єпархіальна училищна рада надсилала ще 360 крб. Помітно зростала і чисельність школярів. Станом на 1900 р. в школі навчалося 55 хлопчиків і 3 дівчинки. Ав 1902 р. їх було вже відповідно 68 та 8 осіб. Це чимала цифра, якщо врахувати, що мова йде лише про єдиний в однокласній школі перший клас. У революційні та воєнні часи число учнів зі зрозумілих причин скорочувалося. Наприклад, в перший рік І світової війни (1914 р.) в школі навчалося 60 першокласників та 10 першокласниць. (  Перерва В. С.  „Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ ст.” – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2008. – 627 с.)

   За спогадами колишнього секретаря Чорногородської сільської ради Мороза Миколи Сергійовича, у 1911 році біля церкви була збудована церковно-приходська школа.

      А в 1927 році почали будувати нову, з каменю Чорногородського гран-кар'єру, котра функціонує і зараз.

      Директором школи на той час був Нюрнберг Аврам Самсонович.

     До 1941 року директорами школи були: Онопрієнко Ананій Іванович, Юрченко Іван Петрович, Василевський Є., Кулібаба Панас Трохимович,

    В роки війни у приміщенні школи знаходилася німецька комендатура.

     Після визволення села від німецько-фашистських загарбників директорами школи були: Абрамович Алла Леонідівна (1944 р.), Рудич Степан Юхимович (1946 р.),

             1947 р. Чорногородську школу реорганізували в середню. У 1949 – 1950 р.р. школа була семирічною; у ній навчалося 335 учнів, працювало 8 гуртків: драматичний, літературний, співочий, балетний, історико-географічний, юних авіамоделістів, юннатів, фізико-математичний. У зв'язку з реорганізацією освіти змінювалися назви школи: з 1959 р. вона – восьмирічна; з 1989 р. – неповна середня; з 1998 р. – загальноосвітня школа І – ІІ ступенів.

      З 1947 році директорам був Молебний Василь Григорович, далі Микитенко Федора Філімонівна (1949 – 1958 р.р.), довгий час працював директором Швед Петро Аврамович (з 1958 по 1974р.), односельчанин, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденом Червоної Зірки.

     Далі директорами були: Мороз Єфросинія Сергіївна (1974 – 1975 р.р.), Петренко Микола Григорович (1975 – 1977 р.р.), Ілюхіна Антоніна Тимофіївна (1977 - 1984 р.р.), Коломієць Леонід Миколайович (1984 – 1985 р.р.), Юхименко Віктор Миколайович (1985 – 1988 р.р.)

     З 1988 року і по теперішній час директором Чорногородської ЗОШ І – ІІ ступенів плідно працює працює Батрак Олександр Володимирович.

      У 1996 р. проведено капітальний ремонт приміщення, реконструйовано опалення.

      У 2000 р. добудовано їдальню, що дало змогу повноцінно харчувати учнів.

      У 2008 р. з допомогою меценатів, батьків та працівників школи було замінено вікна на металопластикові. В цьому ж році встановлено комп'ютерний клас.

       У школі працюють гуртки: історичний, туристичний, танцювальний та декоративно-прикладного мистецтва; факультативи: «Київщинознавство», «Світ кімнатних рослин».

       Вчителі школи підвищують свій фаховий рівень на курсах підвищення кваліфікації,  навчаються у вузах, здобуваючи вищу освіту.

       Педколектив школи працює творчо, здійснює особистісно-зорієнтований підхід до учнів у процесі навчально-виховної діяльності, працюючи над проблемою «Пошук ефективних методик навчання з урахуванням специфіки сільської школи».

       У 2008/2009 н. р. у школі - 7 класів, у яких навчається 55 учнів.

      Перший колгосп був створений у Чорногородці у 1929 р., називався „Сіяч”. Головою колгоспу був Панчук. Колективізація проводилася насильно, селяни боялися нового, їм важко було прощатись зі своїм добром, бо дісталось воно з праці, поту, кривавих мозолів, як розповідала Ізубенко Домця Максимівна. А хто не хотів вступати в колгосп, того виселяли.

    У 1936 році в селі було 2 колгоспи: „Комінтерн” та імені Косовського. У 1938 р. їх об'єднали в один – колгосп імені Калініна.

    1969 року відбулася реорганізація в радгосп імені Котовського. А в 1989 році у зв'язку з розукрупненням у с. Чорногородці створений радгосп „Ірпінський”, а в Яблунівці – радгосп імені Косовського.

     1999 року радгосп „Ірпінський” реорганізовано в КСП „Чорногородка” (колективне сільськогосподарське підприємство).

     2001 року з КСП створено товариство з обмеженою відповідальністю „Добробут”.

     Ознайомившись з архівними матеріалами, дізнаємось, що до 1958 р. колгоспникам за працю писались трудодні і на ці трудодні давали збіжжя. Встановлювався мінімум для чоловіків – 240 – 250 днів, для жінок – 120. Якщо не вироблявся мінімум, не зараховували повний рік у стаж роботи.

     Страшні роки голодомору забрали багато жителів села. За конкретними даними, померло від голоду 86 осіб, але, за спогадами старожилів, їх було до 200, бо зараз не можна точно встановити прізвища. Нині в ценрі села встановлено пам′ятник жертвам голодомору.

     В роки Великої Вітчизняної війни в Чорногородці була створена підпільна партизанська група під керівництвом Луценка А. І. Та Луценко К. О. Учасниками паритзанського руху були Назаренко Ольга Михайлівна, Луценко Марія Григорівна.

     За свідченням жительки с. Чорногородки Шканденко (Лозниці) Є. І., жителі села не були осторонь боротьби з ворогами, допомагали партизанам: лагодили упряж, пекли хліб. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 278 жителів села нагороджені орденами та медалями.

    А Дюденко Михайло Сергійович нагороджений орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та орденом Слави І, ІІ, ІІІ ступенів, що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу. Він не дожив до дня Перемоги два місяці. Вбитий і похований в Латвії.

    В боях загинуло 200 жителів Чорногородки.

    Чорногородська пошта була відкрита в 1963 році. До цього часу Чорногородку обслуговувало Яблунівське відділення зв′язку, ще й хутір Ферма сюди входив. Був один листоноша Шалон Харитон, пізніше – два. Пошту з Бишева в Яблунівку возили підводою, а до Чорногородки листоноші ходили пішки зимою, а літом – велосипедами. «Ідеш з Яблунівки весною, а в Рудках вода біжить через дорогу, сумка важка, от і купаєшся в тій водичці», - згадує Каїмець Валентина Якимівна.

    А коли відкрили в Чорногородці пошту, начальником відділення був Яценко Іван Данилович до 1967 року, а потім Біденко Єфросинія Яківна, Каїмець Валентина Якимівна. Листоношами були довгий час Біденко Єфросинія Яківна, Скопненко Галина Василівна, Лозниця Єфросинія Іванівна

    Робота була важка і водночас цікава. Приймали багато посилок, телеграм, поздоровчих листівок. А газети виписували в кожній хаті. «Сільських вістей» - до 300.

    Нове приміщення пошти було побудоване під час переселення людей з Чорнобильської зони  в 1991 році.

      В селі діє сільська рада. Головами сільської ради були:

1.     Олійник Яків Тимофійович – перший голова.

2.     Луценко Іван Опанасович

3.     Луценко Дмитро Семенович

4.     Старинець Ганна Іванівна

5.     Дюденко Іван Іванович

6.     Каїмець Володимир Григорович

7.     Сажай Олексій Григорович

8.     Скопненко Антоніна Тимофіївна

9.     Дітківський Анатолій Петрович.

В даний час сільським головою працює Луценко Оксана Володимирівна.

    Чорногородці гордяться видатними людьми свого села. Це Погорецький Петро Іванович, лікар-епідеміолог, вчений, народився в Чорногородці у 1734 році в сім′ї священика. Останні роки життя присвятив боротьбі з чумою в Москві, хоча медична колегія не визнавала епідемії, відмінила усі протиепідемічні заходи, щоб «не лякати людей». А тим часом чума забирала життя сотні москвичів.

    Погорецький без відпочинку вів поєдинок із смертельною загорзою, не залишав шпиталь ні на хвилину. Домігся, щоб нова медична рада звернулася до Катерини ІІ і та направила графа Орлова з чотирма командами гвардійців, поліцією та лікарями для боротьби з чумою.

    Погорецький П. І. ще кілька років читав лекції у Московському університеті.

    Помер у 1780 р. і похований у Москві. Він залишив чимало наукових праць з епідеміології.

    Ім′я цієї людини гідне стояти поруч з такими славетним земляком, як Данило Туптало.

    Наш земляк-письменник Куштенко Іван Федорович, закінчивши чотири класи Чорногородської школи, самотужки здобував знання в Києві, став письменником і нині, не дивлячись на похилий вік (в жовтні 2009 р. йому виповниться 80 років), він працює в редакції журналу «Дім. Сад. Город.». Добре був знайоимй з письменником Василем Симоненком, який у 1956 р. побував у нашому селі.

    Пам′ятають жителі Чорногородки і різьбяра-чудодія, художника-самоучку Куштенка Андрія Федоровича. Його композиції (різьба по дереву) вражають глядачів, зберігаються в сільській бібліотеці.

    Добрим словом згадуємо письменника Віталія Михайловича Кулаковського, який у 1947 – 1949 р.р. працював учителем в Чорногородській школі. Його дружина, Марія Іванівна, родом із Чорногородки, працювала учителькою початкових класів. Племінник Кулаковського Микола Іванович Логвиненко подарував учням бібліотечку від сім′ї Кулаковських і поділився спогадами про письменника.

    Примножують славу нашого краю і прості трудівники села. Так, колишня доярка, нині пенсіонерка Назаренко Віра Іванівна, за свою нелегку працю нагороджена орденом Жовтневої революції та «Знак пошани», була учасником ВДНГ в 1977 і в 1980 р.р.

     Юхименко Микола Миколайович, комбайнер (нині покійний) за високі намолоти зерна нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

    Велика подяка і тим людям, які, на перший погляд, нічим не примітні, а виконують свою нелегку роботу: виховують дітей, трудяться на полях, на фермах, не проходять мимо недоліків.

    Запам′яталася зустріч з пенсіонеркою Гіжицькою Любов′ю Іванівною, яка запросила членів історичного гуртка додому і не тільки розповіла про свого батька, який був майстром на всі руки і робив людям добро, а й звернулася до учнів з проханням, щоб старанно вчилися, були вихованими.

   А Ніна Василівна Миколенко, пенсінерка, дочка вчителів Абрамович Алли Леонідівни і Миколенка Василя Несторовича, які після війни працювали в нашій школі, душевно і цікаво розповіла про свій рід, спогади бабусі про голодомор. Учні звернули увагу на те, якою чистою українською мовою вона розповідає, закликаючи учнів вчити українську мову і любити свій рідний край.

    Таким наставникам, звичайно, тільки хвала і подяка. Хотілося б, щоб всі більше уваги приділяли вихованню нашої молоді.

     Так хай же процвітає Чорногородський край і його невтомні трудівники!

     Хай добро і щастя буде в кожному домі!

                                                      Зуга Ганна Григорівна – вчителька історії           

                                                      Чорногородської ЗОШ І – ІІ ступенів.