« Квітень 2024 » | ||||||
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
29 | 30 |
- 2012 Вересень
- 2012 Жовтень
- 2012 Листопад
- 2012 Грудень
- 2013 Січень
- 2013 Травень
- 2013 Вересень
- 2013 Жовтень
- 2013 Грудень
- 2014 Березень
- 2014 Травень
- 2014 Вересень
- 2014 Жовтень
- 2014 Грудень
- 2015 Січень
- 2015 Лютий
- 2015 Березень
- 2015 Квітень
- 2015 Травень
- 2015 Червень
- 2015 Жовтень
- 2015 Листопад
- 2015 Грудень
- 2016 Січень
- 2016 Лютий
- 2016 Березень
- 2016 Квітень
- 2016 Травень
- 2016 Червень
- 2016 Серпень
- 2016 Вересень
- 2016 Жовтень
- 2016 Листопад
- 2016 Грудень
- 2017 Січень
- 2017 Лютий
Здавалося б, що вже немає не вивченої сторінки з історії Макарівщини, що знаємо всі імена славетних наших земляків. Та ось якось до рук мені потрапив випадково журнал, у якому прочитала про лікаря-епідеміолога, вченого Петра Івановича Погорецького. Здивуванню моєму не було меж. Бо він уродженець с. Чорногородка Макарівського району. Народився і виріс Петро Погорецький 1734 року в сім'ї священника. Змалку був допитливим хлопчиком. Після закінчення церковно-приходської школи вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1757 році. Мав великий хист до біології та медицини. Захоплювався точними науками. З 1757 року навчався у медичній школі Санкт-Петербурзького адміралтейського госпіталю, яку закінчив на відмінно. З десяти кращих випускників школи його направили на навчання у Лейденський університет до Голландії. Тут він займався науковою роботою, у 1765 році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Про напівметал нікель» і повернувся до Росії.
Погорецького запрошують на викладацьку роботу в Московську госпітальну школу. Петро Іванович розвиває широку наукову і педагогічну діяльність на поприщі медицини, одночасно викладаючи у ній фармакологію та діагностику. Крім цього, займається перекладами медичних книг з французької мови, тим самим створюючи і збагачуючи вітчизняну медичну термінологію.
Справжній патріот, прямолінійний і сміливий лікар, Погорецький різко критикував недоліки викладання предметів у госпітальній школі, засуджував недобросовісне ставлення до своїх обов'язків багатьох викладачів-німців. Ця боротьба за справедливість призвела до конфлікту з госпітальним начальством і медичною колегією. Крім цього, Петро Іванович без згоди колегії взявся за переклад і опубліку-
вання за свій рахунок підручника з діагностики І лікування хвороб І.Ф.Шрейбера. Ця книга необхідна була для навчання у медичній школі. За таку «самодіяльність» Погорецького заарештували і віддали до суду. Далі заборонили викладацьку діяльність у школі і призначили лікарем, військового Сибірського корпусу. Петро Іванович відмовився підкоритися такому вироку і відправився у Санкт-Петербург. Але по дорозі його схопили і під конвоєм доставили у Сибір на службу.
П.І.Погорецький письмово звернувся до імператриці. Катерини II. Дізнавшись про суть справи, цариця наказує терміново доставити його у Петербург. Тут він працює у військовому шпиталі, а разом з тим продовжує вивчати виникнення і розповсюдження масових хвороб, розробляти методи профілактики і боротьби з ними. Згодом за особистим бажанням звільняється і переїжджає до Москви. Він подає у відставку і повністю віддається науковій роботі.
У цей період у Росії спалахує епідемія чуми, яка в 1771 році почала косити людей і в Москві. ПЛ. Погорецький добровільно включається у боротьбу з смертельною хворобою на відміну від лікарів-німців, які з різних причин відмовляються лікувати хворих на чуму, Петро Іванович працює день і ніч у шпиталі при Лефортовому палаці. Разом з ним самовіддано борються за кожне людське життя лікарі Афанасій Шафонський, Касьян Ягельський, Густав Орреус, Данило Самойлович. Ця група сміливців вийшла на смертельний поєдинок один на один з чумою, бо медична колегія не визнавала у Москві епідемії. А страшна хвороба вже поширювалася в інших губерніях, забираючи життя тисяч людей. На медичній раді Погорецький звертається до її членів з палкою промовою. Очолював її головний лікар Москви Андрій Андрійович Риндер, авторитет якого був без заперечним.
-Так ви кажете, що у Москві чума, - поцікавився Риндер. -Так, чума, - відповів Погорецький.
-Дозвольте, а звідки у вас такі відомості і чому я нічого не
знаю? - полемізує головний лікар.
- З особистої практики, - відповів лікар Шафонський. -Смію зауважити, говорить Риндер, що моя
практика більш обширна, ніж лікарів Ягельського і Погорецького разом узятих. Жодного випадку чуми я не зустрічав. Та й звідки взятися турецькій заразі у Москві? -З турецької війни, - різко відповів Погорецький. -Шпиталі переповнені хворими.
Медична рада на чолі з головним лікарем A.A. Риндером відмовилася визнати факт пошесті чуми в Москві.
-Стіну чолом не проб'єш, - з гіркотою констатував Погорецький і запитав друзів-колег:
- Що будемо робити?
-Сьогодні ж дам депешу в Петербург графу Брюсу, щоб він доповів імператриці. Без допомоги цариці нам не обійтися, -відповів Ягельський.
А.А.Риндер відмінив усі протиепідеміологічні заходи, щоб «не лякати» людей. А тим часом чума забирала життя сотні москвичів.
Погорецький без відпочинку вів поєдинок зі смертельною заразою, не залишав шпиталь ні на хвилину. Навколо лікарні виставили охорону, щоб ніхто не заходив і не виходив.
Зібрали нову медичну раду, до якої увійшли кращі лікарі та професори Московського університету. 26 вересня 1771 року до Москви прибув граф Григорій Орлов з чотирма командами гвардійців, поліцією, та лікарями, направленими Катериною II для боротьби з чумою. Після вжитих заходів страшна хвороба почала відступати. П. І. Погорецький ще протягом кількох років читав лекції у Московському університеті. Славетному сину українського народу доля відміряла не так вже й багато років життя. У 1780 році Петро Іванович помер. Поховано його у Москві.
Швидко згоріла свіча його життя. Хоч і короткого, але насиченого. Він присвятив себе служінню благородній справі - лікувати людей. Залишив чимало наукових праць в
області епідеміології.
На мою думку, ім'я цієї людини гідне стояти поруч з такими славетними нашими земляками, як Данило Туптало. Він є гордістю Макарівщини.
Д. Нетреба, керівник клубу «Пошук» Центру творчості дітей та юнацтва.