Село Чорногородка. Мальовничий хутір Слобода , що розкинувся на березі річки Ірпінь. Вулиця Зарічна. Здалеку видніється новий красивий будинок, а поряд - проста українська хата. Дві невеличкі кімнати, а третя - кухня. В обох кімнатах вишиті українські рушники, а в одній на всю стіну полички і книги... То рідна оселя нашого земляка, письменника Івана Федоровича Куштенка. Тут мешкає його матуся. Сюди часто приїжджає він з Києва. Не забуває рідного дому, а особливо шанує пам'ять батька, портрет якого на стіні обрамлений українським рушником, любовно вишитим сестрою.
Батько для нього - його гордість, хоч був звичайним колгоспником, їздовим. Та був доброю людиною, як згадує його дружина, теж колишня колгоспниця, Катерина Дементіївна, ніколи й поганого слова не сказав. Любив Федір Якович працю, своїх діток, дружину. Але зазнав лиха в час Великої Вітчизняної війни, потрапивши в полон у Пирятині. Пощастило вернутися з полону, ніби доля повернула, щоб побачити найменшенького, що народила йому Катерина Дементіївна в 1941 році. Та не судилося радуватися, милуватися п'ятьма дітками. В 1943 р. пішов на фронт. Дуже переживав за найменшенького Вітю, що залишає його, дворічного, безпомічного. Ніби в сні - згадує Катерина Дементіївна, - пішов, не повернувся, ніякої звісточки. А згодом і синочка Вітю з собою забрав. Був хлопчик здоровий, не хворів, а однієї ночі прокидається Катерина Дементіївна, а він мертвий. Ще раніше помер Коля. Залишилася з трьома дітками: Іванком, Костиком та Олею.
Найстаршенький, Іванко, народився в 1929 р. на Покрову, 14 жовтня, тут же, в с. Чорногородці. Він став її опорою, працював їздовим, був слухняним.
Ота пам'ять про батька-трударя надовго залишиться в душі Івана, який згодом став письменником. Ту любов до землі, до праці, до справедливості перейняв від батька. Тому й
не дивно, що перше знайомство з письменником-земляком Іваном Куштенком було як з людиною праці, що любить землю, з лопатою і граблями в руках. На запрошення прийти назустріч з школярами, вибачаючись, що не в формі, з радістю погодився. З першої розмови, стало зрозуміло, що ця людина в робочій формі високого інтелекту, глибоко знає мову українського народу, мову своїх батьків.
Був кінець травня 1993 р. Учні Чорногородської школи з нетерпінням і деяким хвилюванням чекали зустрічі. Адже це перша зустріч з письменником. Та ще й земляком.
А він прийшов, привітався, і всі хвилювання розвіялися. «Можна, я буду з вами по-простому, без церемоній», - сказав він. І полилася розповідь про те, як вчився в Чорногородській школі, які важкі роки були. В 1946 р. став працювати в Києві на заводі «Ленінська кузня», невдовзі поступив до школи юнгів, яку в 1947 р. закінчив з відзнакою. Потім служба на Каспійському морі. Після повернення додому працював вихователем в гуртожитку робітничої молоді міста Києва. В столиці й середню освіту здобув. Згодом закінчив Київський університет, факультет журналістики.
Перша самостійна робота після університету - завідуючий відділом сільського господарства в районній газеті «Голос колгоспника» в с.Олишівці Чернігівської області. А далі - робота у Вінниці, потім в Києві в обласній, республіканській пресі. Десять років був старшим редактором прози у видавництві «Молодь». Згодом - асистент кінорежисера.
Почав писати ще під час служби у флоті. Чорногородський хлопчик, що здобув у рідному селі освіту за чотири класи, став письменником без нічиєї допомоги, самостійно опановуючи знання.
Все це завдяки настирливості, прагнення до мети, самовдосконалюватися, бути кращим, ніж зараз, не відставати від життя, пізнавати його.
І надовго в пам'яті учнів Чорногородської школи залишилась розповідь про те, як у важких умовах старався хлопець вчи-|
тися. А учень Мирончук Валерій у творі «Роде наш красний» висловив гордість за земляка-письменника Івана Куштенка і від^ значив, що найбільше від зустрічі запам'яталася розповідь про те, як йому, малому, доводилось бігти по морозу без чобіт до школи, бо їх не було. А бувало й таке, що батько одягав кожуха, брав босого Іванка за пазуху і ніс до школи. Те тепло батьківської душі залишилось назавжди.
Іван Федорович познайомив учнів з своїми творами; «Заграва», «Фарватер», «Сусіди», «Вогненний мис», «Батарея», «Пісня для матері».
Повісті «Сусіди» та роман «Батарея» подарував на згадку учням.
На прощання закликав дітей поважати своїх батьків, бути вірними традиціям наших односельчан, любити свій дім, землю.
Те, що письменник І.Ф.Куштенко зараз працює заступником головного редактора журналу «Дім, сад, город»,- доказ відданості батьківським традиціям, любові і пошани до землі, нашої годувальниці. Ідея вірності дітей пам'яті і справі своїх батьків проходить і в його творчості, зокрема в повісті «Фарватер»|