Середа, 20.06.2018, 03:20
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Режим роботи школи
Заклад працює 5 днів на тиждень. ПОНЕДІЛОК - П'ЯТНИЦЯ Вихідні: субота , неділя. 1,2,3,5,6,7,8 класи навчаються в першу зміну. 4 клас - в другу зміну. Розклад дзвінків: 1. 8:30 -9:10 2. 9:20 -10:00 3. 10:10-10:50 4. 11:20-12:00 5. 12:10-12:50 6. 13:00-13:40 7. 13:50-14:30
Контакти
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Корисні сайти
http://makarivskij-rmk4.webnode.com.ua/ http://makariv-rmk.at.ua/ http://www.makarivskyi-rvo.edukit.kiev.ua http://mon.gov.ua/ http://kyiv-obl.gov.ua/ http://www.kyiv-oblosvita.gov.ua/ http://testportal.gov.ua/ http://kievtest.org.ua/ http://kristti.com.ua/ http://www.pedpresa.com/
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 41

Діти війни ... Біль і печаль за втрачену радість дитинства. Неспокійне голодне життя, страх перед завтрашнім днем, а ін­коли й подвиг заради життя інших.

Це і про жителя села Чорногородки Приходька Павла Хомовича, напрочуд скромної людини. Було йому тоді 12 років. Про те що хлопчик Павлик врятував життя Герою Радянського Союзу Коня хіну Олександру Романовичу, дізналися випадково і запросили на урок мужності.

Було це в 1943 р., радянські війська вийшли до Дніпра. Для форсування Дніпра і подальшого наступу головним напрямом бойових дій військове командування визначило плацдарм на Великому Букрині. але цей вибір був невдалим.

Хоч наступ 1-го Українського фронту з Букринського плац­дарму не увінчався успіхом, і радянське командування виріши­ло перенести напрям головного удару на другий плацдарм,— Лютізький, північніше Києва. У битві на цьому клаптику землі не було меж мужності і стійкості наших воїнів. Жертви були величезні з обох сторін. У ворога була перевага у танках, бли­скавично діяли льотчики повітряної армії, котрі підтримували наступ фашистів.

1 ось через Дніпро переправилась 53-я гвардійська танкова бригада, яка одержала завдання вийти на околицю с. Іванькова і підтримати наступ З 8-ї стрілецької дивізії. Командиром бри­гади було призначено Коняхіна Олександра Романовича, який один із своїм екіпажем, пересідаючи з одного, другого підби­того танків на третій, прорвався з боями в Іваньків і випустив у небо зелену ракету, повідомляючи, що вони прорвались. Але в Іванькові залишатись було ризиковано, вирішили йти в сусіднє село Пшеничники, батьківщину Павла. Та тут після нерівного п'ятигодинного бою танк був підбитий, і екіпаж змушений був повзти по садку, полем, розраховуючи перейти лінію фронту. Це не так легко, бо кругом ворожі кулемети, танки. Були жов­тневі холодні дні. Коняхін О. пробирався з товаришем Яшею, обидва поранені, голодні. Вони ризикнули в Пшеничниках зайти вночі в хату, що стояла недалеко від яру. Це була хата

батьків Приходька П. X. Тут були батько-інвалід, мати з дво­річною дитиною та німці. Павло з сестрою ховались в окопі за хатою. Обережно пробравшись до будинку, Коняхін О. Р. тільки взявся за клямку, як почув німецьку мову, швидко по­повз назад і попав в окоп, в якому був Павлик з сестричкою. Звичайно, діти полякались, думали, що німці.

— Не бійтесь, свої, — тихо прошепотів Коняхін. Я коман­дир радянського танка. Мені потрібна допомога.

Тоді Павлик посміливішав, закрив окоп рядном, засвітив гасник і вдвох перев'язали рану (бинт і йод він украв у німців раніше). В окопі був хліб, картопля в мундирах і огірки. Наго­дував голодного танкіста. Дав йому материну свитку, що була в окопі, і відправив на хату на горище, на яке було два ходи - один з сіней, другий - з двору. Але попередив, що в хаті німці. Вранці, як німці пішли на передову. Павлик зайшов до хати і попросив маму нагріти води для танкіста, що на горищі. У ма­тері відібрало мову: у хаті німці, а на хаті радянський танкіст. А тут ще й німці приїхали по сіно, проте не помітили танкіста, тільки зачепили вилами за чобіт. Мати стояла бліда, як крейда. Батько дав знак не показувати хвилювання. Добре, що другий раз не приїхали того дня.

Потім домовилися, що Павлик буде приносити в умовне місце продукти, а Коняхін їх забиратиме. Так продовжувалось тижнів два-три. Сім'я простих селян ризикувала життям.

Далі по-різному розпорядилася доля з нашими героями. Коняхіну О. Р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу (по­смертно, бо не знали, що він живий. Павло Хомович через 19 років зустрівся з Коняхіним О. Р. в Москві, де той проживав. Зараз немає вже Коняхіна, помер 9 травня 2004 року. Павло Хо­мович живе в Чорногородці, але його не забувають земляки з Пшеничників. Через листи він ділиться своїми спогадами з школярами, про нього пишуть в ілюстрованому Канівському тижневику «Дніпрова зірка», про нього згадується в докумен­тальній повісті Віктора Устьянцева «По ту сторону», яку Павло Хомович подарував школярам Чорногородки