Середа, 20.06.2018, 03:27
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Режим роботи школи
Заклад працює 5 днів на тиждень. ПОНЕДІЛОК - П'ЯТНИЦЯ Вихідні: субота , неділя. 1,2,3,5,6,7,8 класи навчаються в першу зміну. 4 клас - в другу зміну. Розклад дзвінків: 1. 8:30 -9:10 2. 9:20 -10:00 3. 10:10-10:50 4. 11:20-12:00 5. 12:10-12:50 6. 13:00-13:40 7. 13:50-14:30
Контакти
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Корисні сайти
http://makarivskij-rmk4.webnode.com.ua/ http://makariv-rmk.at.ua/ http://www.makarivskyi-rvo.edukit.kiev.ua http://mon.gov.ua/ http://kyiv-obl.gov.ua/ http://www.kyiv-oblosvita.gov.ua/ http://testportal.gov.ua/ http://kievtest.org.ua/ http://kristti.com.ua/ http://www.pedpresa.com/
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 41

Ось як пише про нашого земляка керівник клубу «По­шук» в Макарові Нетреба Д. С.

                КАВАЛЕР ТРЬОХ ОРДЕНІВ СЛАВИ

Один з героїв Великої Вітчизняної війни Михайло Дюденко народився і виріс у Чорногородці. Закінчив середню школу в Вишеві. Захоплювався військовими пригодами, техні­кою. З перших днів війни - на фронті.

Ворог нестримно наступав. Фашисти захопили Київ, Пол­таву, Харків. Бої ідуть під Смоленськом. В них десантник - розвідник разом з іншими тримає оборону на підступах до Москви. Відважний, сміливий. За мужність і відвагу в боях за столицю його нагороджено орденом Червоного Прапора.

Після госпіталю, де Михайло залікував поранення, його направили на короткотермінові спеціальні курси розвідників. По їх закінченні потрапив у полкову розвідку при штабі Ле­нінградського фронту, де очолив розвідувальну групу з восьми чоловік. Скільки бойових операцій проведено в тилу, і щоразу розвідники поверталися зі здобутим «язиком». Крім ордена, він був удостоєний ще двох медалей «За відвагу».

У жовтні 1943 року, коли радянські війська визволяли міста і села України і на 750-кілометровому фронті наближа­лися до Дніпра, Михайло отримав орден Червоної Зірки і від­пустку на 10 днів. Мати Наталія Іванівна і сестричка Надійка, що жили в Чорногородці, були ще під ярмом фашистів. Який же то розвідник, якщо не винахідливий. Його командування зв'язалося з командуючим Першим Українським фронтом М. Ватутіним. І ось Михайло з десантниками-розвідниками на літаку приземлилися на галявині лісу біля рідного села. Там він кожну стежину знав. Поки група виконувала завдання, Дюденко пробрався в село. Фашистів, на щастя, в Чорногородці в той час не було. І ось він на порозі рідної домівки.

Сутінки. В хаті ледь-ледь блимає каганець, а зажурена мати стоїть перед образами і молиться.

— Господи, будь милосердним, збережи мого єдиного синочка Михайлика від кулі, від ран, від смерті. Дай ще хоч пе­ред, смертю глянути в рідні очі.

— Мамо! Ріднесенька моя, це я - твій любий Михайлик! - тихесенько відчинивши двері, кинувся син до неньки. Мати оглянулася. І справді, перед нею красивий, весь в орденах і медалях син. Прибігла сестра, збіглися сусіди і до 4-ї години в хаті гуділо, як у бджолиному вулику.

Рівно о 4- ій Михайло попрощався з ріднею , односель­цями і пішов у ліс, де чекали його розвідники. Пішов не огля­даючись, а мати дивилась услід доти, поки не скрилась в осі­нньому тумані його постать.

У січні 1944 року в складі Першого Прибалтійського фронту Дюденко в перших рядах із бою в бій. Розвідка, корот­кий відпочинок і знову рейд у тил ворога. На грудях відважного воїна засяяв орден Слави III ступеня за особистий подвиг в бою віч-на-віч з ворогом.

Липень 1944 року . Війська 2-го Прибалтійського фрон­ту, в якому воював і старший сержант Дюденко, готувались за­вдати удар по противнику в напрямку північної Латвії. Тобто, по м. Валга, де ворог мав особливо укріплені позиції. Треба бу­ло негайно взяти «язика». Темної ночі розвідники-десантники були в заданому районі і раптово атакували опорний пункт гіт­лерівців. У результаті короткого бою розвідувальна група під керівництвом Дюденка взяла в полон трьох гітлерівців, з них двох офіцерів. За цю блискучу операцію Михайло Сергійович нагороджений орденом Слави II ступеня.

З великими втратами наші війська форсували ріку Гауя і вийшли в район Смілтене, де 10 жовтня 1944 року хоробрий розвідник знову відзначився. Командир роти і старший сержант Михайло Дюденко, вибираючи місце для спостережного пунк­ту, потрапили під шквальний кулеметний вогонь противника. Одержавши від командира дозвіл на ліквідацію ворожої «точ­ки», розвідник підповз на близьку відстань до дзота і знищив його гранатами. Скільки таких епізодів було на фронтових до­рогах розвідника. Тривали кровопролитні бої за міста і села Латвії.

Група Дюденка здійснювала розвідку в заданому районі, де була добре укріплена ворогом висота. Треба обстежити під­ступи до неї. Навкруги ліс. Випливши з-за дерев, місяць освіт­лював дорогу бійцям. Вони всі підступи до висоти обстежили, ще й «язика» в придачу взяли. А він виявився непростим. Офі­цер дав цінні відомості, завдяки яким й було взято висоту.

За особистий вияв відваги, мужності, талант розвідника Дюденка нагороджено третім орденом Слави І ступеня в люто­му 1945 року. А кавалер ордена Слави трьох ступенів прирівняний до почесного звання Героя Радянського Союзу.

Вже недалеко було до повної перемоги. Написав листа в Чорногородку. Наталія Іванівна раділа синовим успіхам, все село гордилося своїм земляком.

Наступала весна 1945 року. Радянські війська продовжу­вали громити ворога. Полк Михайла вів наступ на укріплені фашистські позиції, де зосередилось угрупування. З ялинової посадки по наступаючих вдарили німецькі танки. Наші бійці перебігали, падали і повзли, стріляючи з автоматів.

Дюденко разом з ними. Дружне «Ура!» прогриміло над полем бою. Розвідник скосив автоматною чергою ще з десяток гітлерівців. Раптом щось вибухнуло, дзвін у голові, а він із за­кривавленим обличчям. Похитуючись, ступив крок, другий... і впав ниць прямо в багнюку. Все зникло, лише чорна порож­неча, Михайло плив у ній, як у човні на воді, тихо і спокійно. Ще промайнуло в голові: «Невже мене вбито?»

Лежав він у бурій багнюці, обіймаючи свій автомат. Уже не бачив, як було вщент знищено вороже угрупування.

Загинув Герой 9 березня 1945 року, за два місяці до жа­даної Перемоги... З військовими почестями його поховали в братській могилі с. Каймери в Латвії, далеко від рідної Чорногородки.

— Ми всі так чекали Перемоги в сонячні теплі дні кінця березня 1945 року, - згадує Надія Дюденко, сестра Героя. - От­римали від Михайлика листа, що блукав солдатськими дорога­ми більше місяця. Мама плакала від щастя, що син живий. А на другий день принесли похоронку... Горе словами не передати. Як ми любили Михаилика! Його інакше й не називали. Брат був завше лагідним, добрим. Красень чорнявий, синьоокий, з постійною посмішкою на вустах.

Таким і залишився назавжди Михайло Сергійович Дюде­нко: молодим, красивим, гордим і мужнім, що понад усе в світі любив свою родину і свій рідний край.

Наталія Іванівна не кричала, не голосила. Взявши в руки похоронку, замовкла, замкнулась у собі. І з дня в день, неначе віск від вогню, танула від горя. Через місяць від дня отримання страшної звістки її серце не витримало... Поховали матір хоро­брого солдата напередодні Дня Перемоги. Не залишив він після себе роду, не встиг завести сім'ю. Та вічно пам'ятають ім'я Ге­роя його земляки, люблять свій рідний край, як любив він. Ба­тьківщина в нас одна! Це Україна - одна-єдина на білім світі. І її сини-герої вічно житимуть у пам'яті народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           СПИСОК